Корупція в Україні: шляхи її подолання

Корупція давно є болючим місце України, але країна поступово прогресує й поволі набирає бали Індексу сприйняття корупції. За підсумками щорічного рейтингу організації Transparency International у 2022 році вона отримала 33 бали зі 100 можливих. Це свідчить про те, що її показник зріс на 1 бал. Таким чином, Україна нині посідає 116 місце у рейтингу зі 180. Про те, як зазначають в організації, за останні десять років Індекс сприйняття корупції збільшився на 8 балів.

По 33 бали також отримали Алжир, Замбія, Сальвадор, Ангола, Філіппіни та Сальвадор. На один бал більше мають такі країни як: Гамбія, Непал, Індонезія, Боснія та Герцоговина, Сьєрра-Леоне, Малаві. А от трійкою лідерів є Данія, Нова Зеландія та Фінляндія відповідно. У 2022 році незмінними аутсайдерами рейтингу лишилися — Сирія, Південний Судан та Сомалі. Для країни, що тримає курс до європейської спільноти (а це стратегічний курс України!), така позиція та сусідство явно не додають привабливості.

А якщо взяти до уваги, що подолання корупції — одне з 7 завдань, що повинні бути виконані нашою державою — претендентом на вступ до ЄС, питання має велике значення. До речі, Україна досі не може звітувати про виконання запланованих заходів щодо подолання ганебного явища — корупції.

Корупція як основна проблема сучасності

Корупція існує доволі в багатьох контекстах: від хабарництва у звичайних спортивних секціях до крадіжок бухгалтером чи секретарем офісних ресурсів. Про те, «ахіллесовою п'ятою» в Україні є саме політична корупція, а саме зловживання свого службового становища задля власної вигоди. Будь-яка корупція спрямовується виключно на збагачення власного становища за кошти неконкурентного перерозподілу благ.

Зараз, коли наша країна докладає неймовірних зусиль для звільнення своїх земель від підступного агресора, настав «золотий час» для корупціонерів різного рівня. Якщо звернутись до найбільш резонансних справ, то тільки за червень поточного року преса та телебачення висвітили справи посадовців високого рангу, загальна кількість хабарів у яких перевищила суму в 300 млн грн. І якщо взяти до уваги, що це тільки верхівка корупційних схем, стає зрозумілим розмір невидимої іржі (корупції), що вразила нашу країну.

Теперішні політичні системи стимулюють та соціалізують людей в різні форми поведінки. Про те, оскільки природним інстинктом все ж таки є фаворитизм, то є постійний ризик рецидиву. Доволі часто люди, які живуть у добре розвинутих країнах, зверхньо ставляться до людей, які проживають в країнах де корупція процвітає на кожному кроці. Але варто зауважити те, що буквально кілька століть тому, у світі не існувало жодної некорумпованої держави.

Будь-яка нинішня держава, що прагне покращити суспільний добробут й ставиться до власних громадян безособово, всі рівні перед всім. Даний феномен є відносно новим та крихким з середини. Люди – соціальні істоти, але якщо питання торкається сім’ї або друзів, то соціальність відразу набуває досить цікавої специфіки – фаворитизму. Ставитися до людей однаково й найняти на посаду іншу, чужу людину, яка більш кваліфікована за родича чи друга – зовсім є не природно для людей.

Не до кінця досконала система оподаткування юридичних та фізичних осіб все частіше підштовхує до тіньової економіки та розвитку корупції. Практично взагалі відсутні рішучі дії стосовно боротьби з корупцією. Фактично все зводиться до несистемних та дрібних дій після виявлення поодиноких випадків хабарництва. На жаль, у нашому суспільстві не культивується протидія до власне самої суті даного явища. Воно вже існує на рівні менталітету, що десятиліттями формувалося практично в кожному з українців. Саме тому, нині, корупція це щось буденне та невідворотне в житті кожного з нас.

Для кожної країни корупція є звичайною реакцією суспільства на наявний в державі устрій та її неспроможність створити нормальне функціонування суспільства. Дана ситуація в Україні багато в чому зумовлена відсутністю політичної стратегії формування нової державної адміністрації, трансформацією сфери діяльності адміністрації, наявністю великої кількості залишків старої командно-адміністративної системи, що набуває форми надто великого та надто потужного державного адміністративного апарату, особливо з точки зору адміністративного та ліцензійного змісту, надто складних, бюрократичних та неконтрольованих процедур задоволення нагальних потреб людей, а також відсутності чіткої системи за надання послуг управління. Без системної та наукової адміністративної реформи неможливо досягти відчутних результатів у боротьбі з корупцією.

Шляхи подолання корупції

Останні десять років тема щодо корупції та її протидії стала в Україні чи не найголовнішою. Про неї говорять усі, постійно і щодня. Але не всі розуміють в чому саме полягає проблема корупції та як потрібно з нею боротися й чому ж Україні ніяк не вдається подолати її.

Корупція: що з нею робити та як її подолати нам підказує світовий досвід про те, що є два шляхи її подолання, а саме природній та інституційний.

 Перший – це заміна власне самої природи та якості держави з акцентом на сервіс, наприклад, заміна старих правил на нові, а другий – це, на кшталт, як ремонт у квартирі, й зазвичай косметичний. 

Для подолання корупції має бути створені три умови: конкурентоспроможна й прозора економіка, доступна (в плані політики) держава та чесна тюрма для корупціонерів.

В середині 1990-х було ухвалене перше покоління антикорупційних заходів, які містили в собі чималі зусилля котрі були направлені на вже капітальний ремонт системи державних служб: заохочення чиновників шляхом збільшення оплати праці та встановлення офіційних критеріїв найму та просування їх по службі. Але, на жаль, дані заходи не мали майже ніякого ефекту. 

Недоліком було те, що корумповані уряди мали самі стежити за собою: дотримання чинних правил й імплементування бюрократичних систем, що були розроблені в економічно розвинутих країнах.

Спочатку фокус був на боротьбі з корупцією за допомогою підзвітності та прозорості, а саме на підвищеному контролі за особою й створення з боку держави позитивних й негативних заохочень для кращої відповідності цілям установи.

Це відбувалося по-різному: бюджет затверджувався під час присутності громадян, в класах були встановлені камери, завдяки яким можна було перевірити прихід вчителів, з‘явилися також сайти на який громадяни могли публікувати інформацію про чиновників, які беруть хабарі.

Через те, що уряд не міг контролювати сам себе, досить часто роль «сторожового пса» на себе брало суспільство. Антикорупційні комісії та спеціальні прокурори також досягли певного успіху, якщо їм було б надано достатню автономію, як в Індонезії чи Румунії. Пізніше ці спроби були успішними, але не всюди. Сама по собі прозорість не гарантувала змін у поведінці уряду.

Таким чином, у країнах, де патронім організований за етнічною приналежністю, часто потурають вождям-грабіжникам. 

В нашій країні громадяни можуть обурюватися повідомленнями про корупцію, не знаючи, хто з політиків чи чиновників відповідальний за це все. В будь-яких інших випадках покарання тільки окремих політиків-корупціонерів є недостатньо аби повністю замінити нормативну базу, завдяки якій кожен представник політичного класу намагається отримати від своєї займаної посади хоча б якийсь прибуток. Нарешті, антикорупційні кампанії можуть завдати чималої шкоди, порушуючи неофіційні домовленості та особисті стосунки, які є основою торгівлі та інвестицій. Без формальних прав власності та судової системи для забезпечення виконання контрактів парадоксальні короткострокові наслідки судового переслідування корумпованих чиновників можуть перешкодити інвестиціям та значно сповільнити економічне зростання. Коріння корупції є глибоко політичні.

Будь-яке розв'язання цієї проблеми без політичної стратегії приречене на провал. Корупція в усіх її формах — служить інтересам що існує, часто дуже потужних, зацікавлених сторін у політичній системі. Читання лекцій про переваги належного управління чи створення офіційних інституцій, що відповідають сучасній політичній системі, не впливає на їхні стимули та тому має незначний трансформаційний ефект. Ось чому самі ініціативи щодо прозорості, як правило, зазнають поразки.

Суспільство може обурюватися щодо новин про корупцію, про те якщо відсутній будь-який механізм дій задля того аби запустити зміни то в результаті вони й не відбудуться ніколи. За умови існування демократичної системи не дає гарантію того, що гнів народу перетвориться в дію. Заміна влади вкорінених в них стейкхолдерів вимагає лідерства та стратегії. Аби впровадити все це в життя недостатньо тільки тиску із зовнішніх сторін, морального пресингу чи технічної допомоги. Спеціальні прокурори та антикорупційні комісії, змогли посадити за ґрати корупціонерів виключно через те, що мали підтримку від суспільства

Висновки:

Боротьба з корупцією є важливим завданням для України. Країна вживає різноманітних заходів та реформ для подолання цієї проблеми. Ось кілька шляхів, якими Україна працює над подоланням корупції:

• Законодавчі реформи

Україна прийняла ряд законів та реформувала свою законодавчу базу для посилення боротьби з корупцією. Наприклад, були створені Національне антикорупційне бюро України (НАБУ) та Спеціалізовані антикорупційні прокуратури (САП), які відповідають за розслідування та притягнення до відповідальності осіб, замішаних у корупційних схемах.

• Прозорість та відкритість

Україна зосереджує зусилля на створенні прозорих механізмів управління та розкритті публічної інформації. Зокрема, було запроваджено електронні системи декларування для посадових осіб та реєстрації фінансових операцій. Це допомагає підвищити відкритість та зменшити можливості для корупційних схем.

• Незалежність судової системи

Важливим аспектом боротьби з корупцією є незалежність судової системи. Україна працює над зміцненням незалежності судів, зокрема шляхом проведення конкурсів на посади суддів, вдосконалення системи дисциплінарної відповідальності та впровадження механізмів контролю за суддями.

• Міжнародне співробітництво

Україна активно співпрацює з міжнародними організаціями, такими як Європейський Союз, Міжнародний валютний фонд та Всесвітній банк, для отримання підтримки та допомоги у впровадженні антикорупційних реформ.

• Громадська участь

Україна надає значну роль громадськості в боротьбі з корупцією. Громадські організації та активісти відіграють важливу роль у виявленні корупційних порушень, моніторингу діяльності влади та адвокації антикорупційних реформ.

Боротьба з проблемою корупції є тривалим процесом, і вона вимагає постійних зусиль та спільної роботи влади, громадськості та міжнародного співробітництва. 

Корупція обмежує можливості розвитку країни, спричиняє втрату довіри громадян до державних інституцій та гальмує соціально-економічний прогрес. Значний прогрес у боротьбі з її подоланням був зроблений в останні роки, але продовження цієї роботи й впровадження системних реформ залишаються критично важливими для створення справедливого та прозорого суспільства, що базується на принципах державної розбудови та демократії.

Наприкінці поточного року перед Україною постане своєрідний іспит — звітування перед Євросоюзом щодо виконання завдань по антикорупційним вимогам.

Вже після цього буде перераховано індекс сприйняття корупції в Україні. 

На сьогодні, як ми вказали раніше, такий індекс для України становить 116, а європейський показник корупції тримається на рівні 64.

Отже, щоб знизити допустимий показник майже вдвічі, потрібно приймати рішучі заходи сьогодні, негайно.

Якщо цього не зробити, зажерливі корупціонери зачинять нам двері до Європи.